Нажмите "Enter", чтобы перейти к контенту

Ваад України 30 років: спільноті українських євреїв стільки ж років, скільки і Україні

Більше цікавих новин читайте на сайті - ОGLAVNOM.COM.UA

Попри те, що єврейська спільнота – одна з найстарших в Україні, – навіть одну з найдавніших письмових згадок про Київ знайшли в посланні київської єврейської громади з 10-го століття, – поняття «українські євреї» з’явилося відносно недавно – з появою Української держави. Велику роль у тому, що після асиміляційної політики радянської влади українське єврейство об’єдналося у громаду, усвідомило себе спільнотою, яка живе в Україні і бачить в ній своє майбутнє, зіграла громадська організація Ваад України, яка об’єднала в Асоціацію різні єврейські громадські організації та общини України. Минулого тижня ця організація відзначила своє 30-ліття і протягом понад чотирьох годин онлайн-марафону звітувала про пройдений шлях і приймала привітання.

Символічно, що святкування ювілею – 30-ліття української незалежності починається з дня заснування Вааду України – 14 січня 1991 року, адже доля організації тісно пов’язана з етапами розвитку самої України. Заснована на хвилі національного і демократичного відродження в СРСР, Ваад, що в перекладі означає «рада», ставила собі ті ж цілі, що і учасники українського Руху – національне відродження, демократизацію, звільнення від ідеологічних лещат. Це – не дивно, бо і люди, що стояли біля керма цих рухів, походили з одного середовища, деякі з них були сусідами у радянських в’язницях – одні сиділи за сіонізм, а інші – за український буржуазний націоналізм.

Одним із засновників і найпомітніших керівників Вааду є Йосиф Зісельс, який, у 1987 році, щойно вийшовши з ув’язнення після шести років тюрми, займався відродженням єврейського життя у Чернівцях та на Буковині, а паралельно створював там Народний Рух України та увійшов у велику раду Руху в 1989 році. Це були логічні і пов’язані між собою процеси – з демократичним розвитком України він пов’язував і вільний розвиток єврейських громад, які на той момент не були об’єднані в громадські чи релігійні організації, а надії на вільне життя багато з тодішніх радянських євреїв пов’язували з виїздом з СРСР.

Йосиф Зісельс (в центрі) серед однодумців-дисидентів –зліва В'ячеслав Чорновіл, справа – Зеновій Красівський (Чернівці, літо 1988 року)


Йосиф Зісельс (в центрі) серед однодумців-дисидентів –зліва В’ячеслав Чорновіл, справа – Зеновій Красівський (Чернівці, літо 1988 року)

Бути євреєм, бути громадянином – після СРСР всього довелося вчитися

Справа, яка вперше об’єднала євреїв Чернівців наприкінці 1980-х, була пов’язана з місцем пам’яті – розчищенням занедбаного єврейського цвинтаря. Відновлення зв’язку зі своїм національним корінням стало пізніше одним з напрямків діяльності Ваад. На відміну від інших єврейських організацій, які взялися за соціальну допомогу єврейській громаді, підтримку літніх людей, Ваад більше переймався питаннями

  • культури – відновлення музейної юдаїки, опис та реставрація пам’яток сакральної й нематеріальної культури,
  • освіти – великою мірою завдяки освітнім проєктам Ваад в програму українських шкіл увійшла тема Голокосту, один з керівників Ваад Леонід Фінберг був серед засновників Центру досліджень історії та культури східноєвропейського єврейства при Києво-Могилянській академії, який видав близько 200 книжок з юдаїки,
  • громадянського виховання – під егідою Ваад в Україні проходять дитячі табори для єврейської молоді та молоді різних національностей, де молоді люди вчаться культурі толерантності.

Загалом, як наголошували учасники конференції, Ваад за 30 років здійснив близько 100 різних проєктів.

Анатолій Подольський


Анатолій Подольський

У своєму виступі український дослідник Голокосту Анатолій Подольський наголосив, що проєкт «Уроки Голокосту – уроки толерантности» без державної допомоги залучив до співпраці учителів по всій Україні. Завдяки чому було розроблена методика викладання цієї теми у школах, видані навчальні матеріали. В результаті, за його словами, в Україні зростає усвідомлення, що події Голокосту не є окремою «єврейською історією», а є історію євреїв України і частиною української історії.

Антисемітизм реальний і міфічний

Багатовікова історія українсько-єврейських відносин, що проходила переважно в межах чужих держав, часто недружньо налаштованих і до євреїв, і до українців, мала і болючі сторінки, залишивши у спадок таке явище, як антисемітизм. За словами дослідника В’ячеслава Ліхачова, наприкінці радянських часів багато євреїв вірили у те, що становлення української національної держави призведе до зростання антисемітизму. Але цього не відбулося, значною мірою і завдяки тому, що український національний та сіоністський рух в Україні перебували у тісній співпраці.

В’ячеслава Ліхачов


В’ячеслава Ліхачов

Що ж відбулося з антисемітизмом потім? Зростає він чи зменшується, чи має він загрозливі форми, чи підтримують його українці поза маргінальними ультраправими групами – дати кваліфіковані відповіді на ці запитання було можливо великою мірою завдяки детальному моніторинґу антисемітизму Україні, який також протягом багатьох років ведуть експерти Ваад.

Як наголосив на конференції В’ячеслав Ліхачов, цей моніторинг, який ведеться з дотриманням міжнародної методики, є головним документом, на який посилаються міжнародні організації, «від ОСБЄ до Державного департаменту США», і він показує, що, досягнувши піку в 2006–2007 роках, антисемітські прояви в Україні неухильно зменшуються. А після 2014 року експертам стає важко розрізнити антисемітські дії, що виникли всередині України, і такі, що були інспіровані, чи прямо організовані з Росії провокації.

Майдан і 2014 рік – поворотний час для України та українських євреїв

Починаючи з часу агресії Росії проти України, антисемітська карта активно розігрується російською пропагандою для виправдання самої агресії та для зменшення солідарності з Україною. У цей момент особливо вагомою для України була підтримка і численні заяви українських євреїв на захист Майдану як демократичної революції. У березні 2014 року українські євреї за ініціативою Ваад написали відкритого листа президенту Росії Володимиру Путіну, в якому вони рішуче відкинули звинувачення Москви в тому, що Україна стала «лігвом антисемітизму».

Головний рабин України виступає на конференції в Нью Йорку, 3 березня 2014 року


Головний рабин України виступає на конференції в Нью Йорку, 3 березня 2014 року

«Російськомовні жителі України не зазнають принижень і утисків, їхні громадянські права не обмежені. Міркування про «насильницьку українізацію» і «заборону говорити по-російськи», про які багато пишуть в російських ЗМІ, нехай залишаться на совісті їхніх авторів. Ваша впевненість на пресконференції в зростанні антисемітизму в Україні також не відповідає реальним фактам. Мабуть, Ви переплутали Україну з Росією, де єврейські організації зафіксували в минулому році зростання антисемітизму», – зазначалося тоді у листі.

Цю підтримку високо оцінили українці і з вдячністю про це пам’ятають, наголосив під час міжнародної конференції, присвяченій ювілею організації, відомий український дисидент, колишній політв’язень і, за його власним висловом, «табірний побратим» Йосифа Зісельса Мирослав Маринович.

Мирослав Маринович поруч з Йосифом Зісельсом у Києві


Мирослав Маринович поруч з Йосифом Зісельсом у Києві

«Та невеличка жменька людей, серед яких я виділю передусім Йосифа Зісельса, Леоніда Фінберга та Віталія Нахмановича, взялася за регулярне інформування світової єврейської спільноти про перебіг революції та про її духовний та ідеологічний виміри. Успіх цієї роботи виявився майже неймовірним. Цим людям вдалося значною мірою нейтралізувати діяльність потужної пропагандистської машини Кремля, спрямованої на дискредитацію Майдану та надання йому антисемітського характеру», – сказав Маринович під час свого виступу.

Пам’ять про Бабин Яр – боротьба за майбутнє України

І після Майдану в діяльності Ваад не бракує викликів. Протягом останніх з’являються різні міжнародні проєкти побудови меморіальних комплексів на місці масових розстрілів євреїв, а пізніше і українських підпільників, і військовополонених у Бабиному Яру в Києві. Ці проєкти, спочатку американський, а нині російський, на думку керівників Ваад, не враховують того, що Бабин Яр – місце пам’яті для різних категорій людей, і необережне поводження з ним може викликати швидше розкол у суспільстві, ніж його об’єднання навколо спільного місця скорботи і пам’яті.

На думку Йосифа Зісельса, останній, російський проєкт, який отримав підтримку української влади, є «троянським конем», який намагаються протягнути в Україну російські олігархи, близькі до президента Путіна, для дискредитації України.

І хоча керівники проєкту заперечують всі лихі наміри, Йосиф Зісельс та його однодумці закликають українську громадськість підтримати український проєкт, розроблений українськими вченими, той, який перебуватиме під контролем України і українських організацій, а не той, що пропонують представники країни, яка веде війну проти української держави. Звернення підписали близько 200 українських євреїв, які проживають як в Україні, так і в Ізраїлі, Канаді, Нідерландах, Німеччині, Польщі, Росії, США, Франції, Чехії.

Про те, яке місце Бабин Яр посідає в єврейській колективній пам’яті, і про те, чому євреї не лише з України, але і ті, які живуть за кордоном, виступають проти російського проєкту, на конференції розповіла з Ізраїлю Галина Хараз.

У нинішній рік 80-х роковин початку нацистських розстрілів у Бабиному Яру питання, хто формуватиме пам’ять про ті події, на думку багатьох українських євреїв, визначатиме майбутнє України. Поки більшість українців не усвідомили, що стоїть на кону, керівники Ваад та їхні однодумці намагаються привернути якнайширшу увагу до цієї теми, відчуваючи себе на передовій боротьби за Україну.

Джерело

Більше цікавих новин читайте на сайті - ОGLAVNOM.COM.UA



Будьте первым, кто оставит комментарий!

    Добавить комментарий

    Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *